​

Соціалізація — щоб з кошеняти виріс справжній друг

​​

​

Соціалізація — то для нас не просто галочка в списку. Це знаєш, як філософія.
Бо в перші тижні життя з кошеням відбувається справжня магія:
Світом стає запах кави, дзижчання пилососа, голоси дітей, звук мультиків і… музика. 
Сьогодні — Моцарт, завтра — «Ой, на горі два дубки», післязавтра — «Калуш»…

​

І от саме тут ми починаємо працювати — терпляче, з любов’ю і з тією усмішкою, яка з’являється, коли ти втретє за день дістаєш кошеня з коробки для макаронів.

​

Наші пухнастики ростуть не в лабораторії, а вдома. Там, де є діти, собаки,  час від часу гримнуть, двері — як на гріх, а на кухні пахне куркою.

​

І кошеня вчиться: життя — воно голосне, веселе і зовсім не страшне, якщо поруч є людина, яка скаже: «Ой, ти мій вусатий герой!»

​

Але на цьому не все. Справжні пригоди починаються тоді, коли малюк переїжджає до вас.

​

І тут ми не кажемо: «Па-па, і удачі!»
Ні. Ми залишаємося з вами. Пишемо, питаємо, ділимось порадами:
— Як познайомити кота з уже наявним песиком, не викликаючи при цьому ДСНС.
— Як зробити першу прогулянку на повідку не схожою на втечу з тюрми.
— І як поїздка в машині може завершитись не котячим оркестром, а приємним мур-мур.

​

Бо, погодьтесь, яка користь із шикарного родоводу, якщо при вигляді пилососа киця влаштовує «Ой, мамо, спасай!»?

​

Найцінніше, що ми можемо передати нашому кошеняті — це спокій і довіру.
І саме це найбільше цінують наші родини.

​

Бо коли після важкого дня на тебе стрибає не просто красуня-котяра, а душевний друг, який мурчить і довіряє —
— то ти сидиш, гладиш це щастя, і думаєш: «Оце я, звісно, молодець. І вони, ті, хто його виростив — теж молодці. Ну, може, навіть трішки генії.»

​