Якби Нала носила корону, то не для того, щоб хизуватися. Просто вона їй пасує – як тепла усмішка до доброго слова.

​

Вона певна: люди створені, щоб робити її світ затишним і наповненим любов’ю. І, можливо, іноді, щоб обережно прибрати з дивана кілька пухнастих ниточок її присутності.

Іноді Нала дивиться на тебе так, що хочеться просто сісти поруч і відчути:
«Я тут. Відпочинь, а я подбаю про спокій у твоєму серці.»

Улюблене місце? Вікно.
Там вона сидить, мов маленька королева свого затишного королівства, спостерігає за пташками й зберігає кожен змах крила, наче рідкісну перлину у власній колекції. Не для того, щоб зловити – а щоб просто милуватися красою світу.

Коли ти лягаєш на диван – вона вже поряд.
Тиха, ніжна, мов промінь сонця крізь ранкову штору.
Згортається у клубочок, муркоче й каже без слів:
«Я тут. І залишуся з тобою.»

Нала – не метелик, що поспішає, і не буря, що зриває все на шляху.
Вона – тепла ковдра в холодний вечір, лагідний подих серед шуму дня.​

​

Вона щиро любить людей. І коли ти тримаєш її на руках, розумієш:
Це не просто кішка. Це маленький шматочок дому – з м’яким хутром, тихим муркотінням і безмежною ніжністю.

​

Нала.
Кішка, яка не питає: «Любиш мене?»
Вона тихо шепоче: «Я тебе люблю першою.»

​

Нала давно віддала своє серце Фінну. Вони — гармонійна пара, проводять разом кожну хвилину.
Сім’я, яка забере їх обох, матиме перевагу.

​

Нала обожнює Фінна. Чи була б вона щаслива без нього? Можливо. Але з ним вона цілком.

​

​