Фелікс — це не кіт. Це малий цілитель із моторчиком ніжності.

Перш ніж лягти поруч, він завжди питає поглядом: «Можна?» —
і вже тоді притуляється, несучи тепло, що говорить без слів.

Він відчуває, де болить, навіть коли ти сам того не знаєш.
Саме туди він лягає — мов теплий пластир на душу.

Фелікс любить мандрувати тілом, наче лікар на м’яких лапках.
Шукає, де тремтить, і коли знаходить, зупиняється там —
гріє, муркоче, зцілює.

Маленьким він трохи косив — кумедно,
наче любов не поміщалась у його погляді.
Тепер, коли щасливий,
очі сходяться лагідно —
й здається, що то саме серце усміхається.

Фелікс муркоче, мов тепла течія дня.
З ним засинаєш, загорнутий у довіру.

Хто знає Фелікса, той знає:
він приносить спокій у серце й світло в день.

Фелікс чудово почувається й сам — мов тихий принц у власному затишному царстві.
Та він радіє товариству: легко знаходить спільну мову з котами, добрий до собак і з цікавістю зустрічає кожного,
хто хоче розділити з ним світ.
Його самота — вибір, не самотність.